Особливості психічного розвитку учнів середнього шкільного віку

Дайте дитині дозріти в дитинстві. (Ж.-Ж. Руссо)

1. Анатомо-фізіологічна перебудова організму та психічний розвиток. Акселерація та її причини (П.В. Василик, Т.В. Карсаєвська, І.С. Кон, А.Є. Личко та ін.).

2. Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період. Передумови переходу впідлітковий вік: самосвідомість, Я-концепція, самооцінка, рефлексія, моральні засади поведінки. Розвиток Я і набуття ідентичності. Почуття дорослості. Самооцінка і рівень домагань. Провідна діяльність.

3. Поведінкові прояви (реакція емансипації, хоббі-реакція, реакція групування).

4. Емоційно-вольовий розвиток. Прагнення до самовиховання. Формування систем потреб, інтересів і мотивів, їх зміст і структура. Особливості соціальної поведінки в середньому шкільному віці. Прояви батьківської влади в спілкуванні (М. Кле). Морально-етичні погляди підлітків.

5. Розвиток сенсорних процесів. Формування спостережливості. Розвиток уваги і пам'яті, логічного мислення, мови і мовлення.

6. Характер підлітків та психологічні причини їхньої інфантильності. "Важкий підліток" як дискусійна проблема вікової психології. Розвиток здібностей і творчої активності підлітків.

Анатомо-фізіологічні особливості.

Інтенсивне збільшення довжини і маси тіла (після 12 років у дівчат знижуються темпи росту, а з 14 років - темпи збільшення маси тіла). Ріст дівчат і хлопців відбувається в основному внаслідок подовження кінцівок. Ріст грудної клітки відстає від збільшення маси тіла. Водночас індивідуальні відмінності є досить значними: підлітки часто виглядають незграбно; як правило, соромляться власної зовнішності. Продовжується окостеніння скелета. Невідповідність, нерівномірність розвитку серцево-судинної системи. Посилена діяльність органів внутрішньої секреції призводить до деяких розладів кровообігу: підвищення кров'яного тиску, напруженості серцевої діяльності і, як наслідок, до головних болів, слабкості, швидкої втомлюваності, тимчасових порушень у роботі центральної нервової системи.

Традиційним предметом уваги щодо підлітків була акселерація (Е. Кох, 1935) як прискорений ріст та фізичний розвиток дітей порівняно з попередніми поколіннями. Ця проблема виокремилася в XIX ст. (Робертс, 1876) і для багатьох учених здавалася вихідною позицією в Поясненні психології зростаючої особистості. Порівняльні антропометричні дослідження, проведені в 30-х роках XIX та на початку XX ст., довели, щопроцес акселерації охопив населення всіх економічно розвинених країн. Однак, як показали наступні події, вивчення цього явища мало сприяло виокремленню пріоритетних завдань, розв'язання яких допомогло б зрозуміти закономірності вікового розвитку підлітків. Крім прискорених процесів дозрівання, знижуються процеси старіння, особливо у сфері інтелектуальної діяльності, унаслідок чого розширюється віковий діапазон зрілості, потенціал працездатності. З 80-х років XX ст. відзначається уповільнення акселераційних явищ, що свідчить про відносну стабілізацію темпів розвитку дітей, які народжуються в кінці XIX - на початку XX ст. Підлітковий вік - це:

1) перехідний період від дитинства до дорослості, сутність якого полягає у втраті дитячого статусу та прагненнях досягти статусу дорослої людини;

2) інтенсивний час статевого розвитку, який детермінує особливості особистісного зростання;

3) період формування моральних понять, принципів, уявлень, переконань, якими особистість починає користуватися у власному житті.

Центральне біологічне новоутворення - статеве дозрівання: 1) негативна фаза:

а) витягування тіла і можлива диспропорційність в розмірах його частин;

б) порушення координації рухів;

в) загальмовується мова та реакції на подразники;

г) високий рівень втомлюваності та низький рівень працездатності;

д) підвищена збудливість нервової системи (руховий неспокій);

е) соматичні зміни (наприклад, ортостатичні запаморочення); ж) анемізація як знекровлення мозку;

з) висока можливість викривлення хребта (сколіоз) тощо;

2) позитивна фаза:

а) встановлюється баланс між нервовими центрами і статевими залозами;

б) розвиваються вторинні статеві ознаки;

в) формується статевий потяг і оцінка власної зовнішності;

г) дівчата випереджають у розвитку хлопців на 2-4 роки;

д) відзначаються неадекватні реакції на критичні зауваження (наприклад, анорексія (від грец. аn- заперечення orexis- апетит) як відмова від їжі, передусім, у дівчаток, тощо).

Особливості прояву статевого дозрівання:

1) акселерати (ранньозрілі);

2) діти з оптимальним розвитком (відповідають середнім показникам вікового фізичного зростання);

3) ретарданти(пізньозрілі), які, як правило, через 2-3 роки після кризи 13 років наздоганяють ровесників.

Статеве дозрівання розпочинається і закінчується раніше, Ніж завершується загально органічний розвиток підлітка, і раніше, ніж завершується власне соціально-культурне становлення. Невідповідність психічного і біологічного розвитку, підвищена збудливість центральної нервової системи можуть викликати афективні стани, хворобливі реакції на зауваження, хизування недоліками, збільшення немотивованих вчинків, можливість проявів асоціальної поведінки, потяг і здатність до героїчних учинків, тобто статеве дозрівання спричиняє низку виховних проблем.

Акселерати здаються оточенню більш зрілими, їм не доводиться виборювати бажаний статус у групі. Вони користуються повагою ровесників і довір'ям дорослих, які надають їм свободу дій, тобто мають можливість швидше і ефективніше розв'язувати власні проблеми. Водночас вони комфортніші за ретардантів, які сприймаються як "менші" (фізично і психічно) і тому виявляють значну соціальну активність, щоб привернути до себе увагу.

Основні погляди на сутність статевого дозрівання:

1) концепція біологічного змісту: упоратися з особливостями статевого дозрівання практично неможливо;

2) концепція соціального змісту: труднощі, пов'язані зі статевим дозріванням, також пояснюються взаєминами дітей з дорослими (дослідження індіанських племен М. Мід (1901-1978); Р. Бенедикт(1887-1948)).

Соціальна ситуація розвитку.

Є бажання встановити з ровесниками оптимальні стосунки, які є динамічним ціле утворюючим чинником для особистісного становлення (особливо на переході від молодшого шкільного до підліткового віку). Здебільшого вони мають пошуковий меркантильний характер, оскільки учні 11-15 років прагнуть само реалізуватися без особливих фізичних і моральних зусиль, тобто шукають найлегші шляхи для задоволення власних потреб.

Основні системи соціальної ситуації розвитку:

1) "підліток - дорослий": формування соціальної зрілості, визначення особливостей перехідного етапу від дитинства до дорослості;

2) "підліток - ровесник": визначення змін у соціальних стосунках із ровесниками; спроби досягти нового статусу, самоствердження; накопичення досвіду між особистісної взаємодії; зростання ролі неформальних груп. '

Спільна ознака для систем: соціальна зрілість відстає від фізіологічної, сила впливу якої в інтервалі 10 (11) - 16 (17) років є різною, зокрема, вона збільшується в період кризи 13 років.

Системи можуть вступати в протиріччя, наприклад:

1) спілкування з дорослими приносить більше задоволення, ніж спілкування з ровесниками, і навпаки;

2) моральні норми і цінності системи "підліток - дорослий" суперечать нормам і цінностям системи "підліток - ровесник".

Провідна діяльність:

1) навчання як вид суспільно корисної діяльності;

2) інтимно-особистісне спілкування (особливо - неформальне).

Різноплановість провідної діяльності свідчить про суперечливу психологічну природу підліткового віку. З одного боку, це перехід від дитинства до дорослості; з іншого - його значний віковий діапазон передбачає різноманітні, часто не передбачувані, діяльнісні прояви, які дають неправомірну підставу називати підлітковий період "важким".

Основні домінанти навчальної діяльності як основного засобу пізнання та самопізнання:

1) розширення зв'язків з навколишнім світом;

2) спілкування з ровесниками;

3) формування позитивного ставлення до учіння;

4) вибірковий характер навчання;

5) вплив об'єктивних і суб'єктивних чинників, які можуть спотворити цінність навчального процесу;

6) проблемність і емоціональність викладу матеріалу вчителем;

7) можливість наукового пошуку, коли успіх сприяє формуванню позитивних емоцій.

Провідні новоутворення

1. Почуття дорослості як суб'єктивне переживання підлітком готовності бути повноправним і рівноправним учасником групи (колективу) та об'єктивна передумова усвідомлення власної індивідуальності:

1) переорієнтація з одних моральних норм на інші, заперечення своєї належності до дітей;

2) відсутність відчуття повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні себе оточенням як дорослого; наслідування зовнішніх привабливих і зручних ознак дорослості;

3) прояв соціальної активності (бажання допомагати, домагатися справедливості);

4) потяг до самостійності, незалежності, який супроводжується критиканством оточення, особливо батьків;

5) вибіркова критичність свідомості (підліток бачить недоліки в поведінці та діяльності оточення, однак не поспішає узгоджувати власні вимоги до них з вимогами до себе);

6) чутливість до критичної оцінки дорослих, що може супроводжуватися агресивними проявами, або навпаки - апатичними, високий рівень переживань, неадекватна поведінка як результат переоцінки власних можливостей;

7) високий інтерес до протилежної статі (випадки сексуальної розпущеності, як правило, є наслідками деформацій виховання, що з 90-х років XX ст. стало типовим явищем).

Основна детермінанта почуття дорослості: бажання самоствердження, яке має соціальні (спорт, шкільне навчання, суспільно корисна праця тощо) та асоціальні прояви (бійки, бойкот, лихослів'я, елітаризм тощо):

Основні лінії розвитку вступу в дорослість:

1) конфліктна - підліток залишається на рівні статусу молодшого школяра, унаслідок чого домагається розширення передусім прав, а не обов'язків;

2) порівняно безконфліктна (прихована) - розширення дорослими прав і обов'язків підлітка, повага до його самостійності, зміна методів категоричних переконань, наказів на поради і прохання (часто перетворюється на взаємну гру, коли обидва суб'єкти знають взаємну тактику і приховано або відверто насміхаються один з одного);

3) безконфліктна - пригнічення дорослими дитини або, навпаки, безконтрольність.

Друга лінія може мати позитивні (накопичення досвіду між-особистісної взаємодії, уміння знаходити компроміс) і негативні особливості (двозначність, нещирість).

2. Самосвідомість - усвідомлення власних потреб, здібностей, потягів, мотивів, переживань. Основа самосвідомості: здатність відокремлювати себе від системи власної життєдіяльності (усвідомлення себе як особистості). Важливе значення для особистісного становлення має формування власного фізичного образу Я, який домінує в середньому підлітковому віці.

Основна детермінанта самосвідомості - прагнення до самопізнання, зміст якого виявляється в індивідуалізації, групуванні, наслідуванні тощо.

Образ духовного Я є найбільш вагомим у старшому підлітковому віці, тобто у 14 (15) -16 (17) років. Такі тенденції формування самосвідомості пояснюють динаміку інтересу до навчального процесу, який у 4-5 класах нижчий від того, який був у молодшому шкільному віці.

Необхідно відійти від стереотипних узагальнень начебто негативних поведінкових проявів підлітків, наприклад, прагнення до самоізоляції, самотності, що є природним бажанням самостійно осмислити власне буття як важливий чинник формування самосвідомості.

3. Самооцінка - компонент самосвідомості, що включає разом із знаннями про себе оцінку власних здібностей, моральних якостей-і вчинків.

Види самооцінки:

1) адекватна (дозволяє правильно розрахувати власні можливості . в ситуаціях, різних за рівнем труднощів завдань і певних вимог оточення);

2) неадекватна (занижена, завищена).

Критерії самооцінки - оцінні судження та вчинки. Із самооцінкою пов'язані домагання, які спрямовані на реалізацію життєвих перспектив. За Ф. Хоппе (1899-1976), рівень домагань зумовлюється полярними тенденціями: 1) підтриманням власного Я, самооцінки на максимально високому рівні, прагненням досягти успіху; 2) зниженням своїх домагань, бажанням уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці.

Домагання залежать також від умінь реально оцінити власні можливості, схвального (несхвального) ставлення оточення.

Особливості самооцінки - егоцентризм, потяг до спілкування, впевненість у собі, образ фізичного Я (уявлення про себе з позиції наявних еталонів про чоловіка або жінку).

Різновиди егоцентризму: "вербальний" пізнання себе та оточення (Ж. Піаже); підлітковий - неадекватна сильна сконцентрованість на власній особистості, що означає переоцінку своїх можливостей, надмірне честолюбство, самовпевненість.

"Афект неадекватності" як характеристика самооцінки - це стійкий негативний емоційний стан, який є наслідком невдач у діяльності і відзначається або їх ігноруванням, або небажанням визнати себе винним. Довготривале перебування в цьому стані потенційно призводить до формування образливості, недовір'я, підозрілості, агресивності тощо.

Особливе місце належить комплексу неповноцінності як суб'єктивному гіперболізованому переживанню власної слабкості і недосконалості (А. Адлер):

1) основна причина виникнення - тілесні дефекти та порівняння себе з дорослими;

2) не є патологією, навпаки - це причина всіх покращень у людині;

3) види: демонстрування переваги як засіб компенсування своїх недоліків (чванство, гонор, самозадоволення) та перебільшення акцентування немічності ("втеча у хворобу");

4) основний результат - невроз.

Типові особистісні утворення підлітків (І.С. Булах):

2) егоцентризм;

2) прагнення до самотності;

3) потреба в самоствердженні;

4) самоаналіз;

5) почуття невпевненості в собі;

6) ідентичність;

7) почуття винятковості;

8) емансипація;

9) прагнення до створення ідеалів;

10) вразливість, мрійливість, комфортність та ін.

Підлітковий вік - це період проектування зрілої людини в суперечливому світі дорослих. Обмін негативним досвідом (у дитячому середовищі, між дорослими, між дорослими та дітьми), який завжди мав несприятливий вагомий вплив на процес особистісного становлення, спричиняється впливом об'єктивних негативних соціально-економічних реалій (безробіття; несвоєчасності виплати заробітних плат, їх мізерності тощо), тобто загострюється суб'єктивна (ненормативна) криза процесу становлення особистості як стан конфлікту із собою, з соціальним оточенням. Як результат, формуються комплекси неповноцінності, меншовартості особливо в умовах порівняння себе з ровесниками з інших, більш успішних, передусім матеріально, суспільних спільнот. І без того складна навчально-виховна ситуація ускладнюється вже звичними з 1940-1950-х років соціальними ризиками: дефіцитом сімейного інтимно-особистісного спілкування, масовою субкультурою, знеціненням тилових чоловічих та жіночих поведінкових і діяльнісних проявів. Напруженості додають нові соціальні ризики, зокрема безконтрольний випуск навчальної літератури сумнівного змісту, коли дійовими особами можуть бути гангстери, злодії, авантюристи тощо.

Для прикладу проілюструємо таку "математичну задачу": через вікно в будинок вдерлися бандити і спрямували на бабусю, яка дивилася телевізор, по два кольти. Однак, бабуся не розгубилися і вихопила з-під дивана чотири кольти. Скільки всього кольтів у бабусі і бандитів?

Або: полісмен переслідує гангстера зі швидкістю 4 км/год. Коли він його наздожене, якщо гангстер втікає зі швидкістю 12 км/год? Коли він його наздожене, якщо обидва біжать у різні боки?

Для формування соціальних ризиків у підлітковому періоді вже існує відповідна база, яка склалася в дошкільному віці (Г.С. Абрамова):

1) психомоторна загальмованість, труднощі у виробленні гальмівних реакцій та заборон в організації поведінки навіть в ігрових ситуаціях;

2) схильність до косметичної брехні, примітивних вигадок як способів виходу з конфліктних ситуацій; імітація відхилень у поведінці ровесників і дорослих;

3) імпульсивність поведінки, запальність, які зумовлюють безпідставні суперечки та бійки;

4) реакції відвертого злісного непослуху та агресивності у відповідь на зауваження, заборони тощо.

Як наслідок, у молодшому шкільному віці формуються подібні явища, які поступово переходять у підлітковий та юнацький вікові періоди, закріплюючись у них у вигляді двох типових груп.

І. Основна група:

1. Мультикове світосприймання": культивується не тільки мультфільмами, а будь-яким фільмом - художнім, документальним, що проповідує культ фізичної зверхності і формує "екранне" бачення реальності, коли можливість осуду чи співпереживання блокується невідповідними реакціями екранних "героїв", унаслідок чого нівелюються моральні цінності. Такі події сприймаються за межею реального буття, оскільки не становлять загрози для особистості і формують образ пасивного глядача, який проймається байдужістю та загостреним почуттям власної недоторканності.

2. Лайливість, брутальність: на оточуючий дітей соціальний фон, рівень культури якого завжди визначався дорослим населенням, яке, на жаль, не цурається активного вжитку ненормативної лексики, поступово нашаровується своєрідний соціальний пласт кінця XX - початку XXI ст. У середніх і старших класах відзначаються два піки цього феномену: у 6-7 класах та 10-11 кл. Небезпека полягає в тому, що лайливі та брутальні слова активно вживають дівчата, що призводить до втрати жіночих проявів поведінки, культивування алкоголізму, наркоманії, куріння тощо. Ненормативна лексика є невід'ємним супутником названих явищ і сприятливими умовами для їх активного впровадження.

3. "Комплекс Шарикова" (A.B. Мудрик, 1992) як вияв примітивізму мислення та поведінки: обмеженість світогляду, егоїзм, духовна пустка, ігнорування оточення заради власних меркантильних інтересів у зв'язку з власною соціальною обмеженістю.

4. "Дофенізм" (A.B. Мудрик, 1992) як крайній вияв байдужості, соціального інфантилізму; вибірковий інтерес до оточення залежно від можливості максимального зиску та "без проблемного" співжиття.

5. Тотальний зиск: розгляд моральних стосунків як товару. Має безпосередній зв'язок з "дофенізмом" і передбачає формування новітніх гобсеків. Його основи закладаються ще в дошкільному віці: феномен "шоколадки": будеш дружити зі мною, то отримаєш її. Духовно спустошує обох контакторів - новітнього гобсека та його партнера.

6. "Доларизація" свідомості (культ іноземної валюти): поклоніння іноземній валюті, що видно насамперед у формах зберігання (аби не була потертою, без плям, не зігнутою навпіл тощо).

7. "Матеріалізація" свідомості: оцінка оточення через матеріальні цінності. Супроводжується зневагою інтелектуальних можливостей людини.

8. Образ "крутого хлопця": культивування спрямованості "під себе", не вникаючи в сутність переживань оточення. Вживання мовних штампів, слів, як правило, іншомовного походження та спотворених способів вимови ("окей", "ковтання" закінчень слів, гугнявіння на зразок перекладачів у "піратській" кіно продукції, демонстративна розв'язність тощо). Характерно, що поняття "крутий" вживається дітьми з дошкільного віку без розуміння змісту, але дитина відчуває, що це "щось таке", що робить її неповторно-зверхньою.

Названі чинники ризику необхідно розглядати в комплексі, їх перелік на цьому не вичерпується: з одного боку, це організовані чинники (телебачення, преса тощо), з іншого - повсякденні настрої населення.

II. Додаткова група (Г.С. Абрамова):

1. Поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості.

2. Сенсорна "спрага" у вигляді прагнень до гострих відчуттів і бездумних вражень.

3. Інфантильність суджень, крайня залежність від ситуації поряд із невмінням впливати на неї; не контрольованість поведінки, обумовлена поєднанням інфантильності та агресивності.

4. Підвищений інтерес до сексуальних проблем, алкоголізація, агресія, бродяжництво; низький рівень працездатності, меркантильність інтересів.

5. Негативне ставлення до навчання, епізодичні прогули "нецікавих" уроків, які згодом переростають у системні, що супроводжується бравадою. .

6. Відсутність професійної спрямованості з пошуком найлегшого, часто аморального способу добування грошей.

7. Немотивовані коливання настрою, конфліктності, дратівливості.

8. Втечі з дому через загрозу покарання (Прояв самозахисту).

9. Акцентуація компонентів потягів: інтерес до ситуацій, які складаються з елементів агресивності, жорстокості.

10. Низький рівень власних вольових установок, слабкість функцій самоконтролю та саморегуляції як прояв не сформованості основних передумов пубертатного віку та ін. .

Ця група завжди була характерною для дітей насамперед підліткового віку. Акумулюючи прояви основної групи та посилюючись впливом негативних соціально-економічних реалій, вона стає відверто агресивною.

Названі вікові чинники психічного розвитку є наслідками несприятливої соціалізації, яка закладає моделі безвідповідальної, егоїстичної, меркантильної особистості, тому виховання відповідальності та інших характерологічних альтернатив має здійснюватися через конкретизацію кожного негативного прояву в людини. Необхідно з'ясувати психологічну природу цих вікових чинників і побудувати аргументовану навчально-виховну стратегію й тактику, раціонально їх сприймати; розглядати їх як тенденційне закономірне явище сьогоднішньої соціально-психологічної реальності, що дозволить об'єктивно проаналізувати причини їх виникнення та умови, завдяки яким вони функціонують. З'ясувати психологічний зміст кожного чинника означає насамперед простежити його генезу та вивчити конкретну ситуацію прояву. Ця проблема актуалізує необхідність практичної реалізації вікового індивідуально-психологічного консультування, зокрема батьків, наприклад: їх орієнтацію в природі різноманітних соціальних чинників (реклама, література тощо), оскільки йдеться про моральне становлення особистості.

Вивчення психологічного змісту негативних чинників соціалізації дозволяє розв'язати низку суперечностей у становленні особистості, зокрема:

1) між слабкою орієнтацією дорослих у сучасній віковій соціальній ситуації розвитку підлітків (з урахуванням статевих особливостей) та побудовою навчально-виховного процесу з ними на застарілих уявленнях про їх віковий розвиток;

2) між констатацією в практиці педагогічної діяльності негативних чинників соціалізації і водночас відсутністю стратегії і тактики підходу до них з метою нейтралізації їх впливу;

3) між масовим зображенням чинників ризику в засобах масової комунікації як привабливих та низьким рівнем соціального імунітету до них;

4) між негативними чинниками ризику та низьким рівнем психологічної культури населення.

Важливою умовою становлення особистості підлітка, формування його власної та національної гідності є нейтралізація соціальних чинників ризику в практиці педагогічної діяльності на макро - (держава) і мікро рівнях (сім'я).

Типовою для підліткового віку є прояви полісемантичної (різнопланової) насильницької поведінки, зумовленої такими основними причинами (за I.A. Хозраткуловою):

1. Фрустрація потреби в залежності (підліток не отримує задоволення від сімейного спілкування, його потреба в залежності від близьких людей є блокованою), унаслідок чого формується підозрілість, фасадна самостійність, недовіра до найближчого оточення.

Основні ознаки: дистанційні стосунки з батьками; демонстративна самостійність; недисциплінованість; грубість; емоційна холодність; схильність випробовувати терпіння дорослих; сприйняття насилля як природного елемента між особистісного спілкування.

2. Засвоєння сімейних агресивних і наси

Кiлькiсть переглядiв: 1268

Коментарi